отчет с heavy-metal.com.ua (IMG:
style_emoticons/default/rtfm.gif)
чуваки, знаю, шо хуйня, але все-таки вирішила наваять хоч шось, шоб ви могли хоч трохи уявити те шо там було.
Візиту цієї всесвітньо відомої скандальної команди я не скажу шо ми чекали дуже давно, ми уже просто заєбались чекати. І тому, коли нарешті їх приїзд був офіційно підтверджений, багато хто не міг отямитись від того, шо їх нарешті привезуть до нас. Це викликало інтерес не лише у ярих фанатів, а й у людей, які далі ду хасту ніколи не ходили, адже чимало з нас вже не раз чули про те, шо шоу Раммштайн одне з найкращих у світі, тому для багатьох цей день був дійсно значущим і дійсно важливою подією у житті, і пропустити таке було недопустимо.
Чото подумавши, шо концерт на 7 ( а не на 8), ми вирішили припертись в 5, шоб зайняти місця і все таке. І не протупили, бо вже в 5 там народу було чимало. А ті, хто прийшов після 6, взагалі мали проблеми з входом і гардеробом. Десь через півтори годинки нас почали запускать. Давка була шопіздєц, + таке враження, шо охоронців всіх поголівно звали Харитонами, настільки повільно все робилось. Нарешті потрапивши всередину, тулим здавать куртки. З нас за то вимагають по 10 грн, шо трохи дивує, але добре, платим. Гардеробщики, блядь, ше тормознутіші, ніж охорона, таке враження шо половина - безрукі, половина - безногі. Але по-справжньому ми прихуїли, коли побачили ціни на повас: за літр Зіберта треба було викласти 45 грн.
Все-таки взявши пивка, тулим в першу фан, і визираєм, як би то його пролізти поближче. Пізніше, придумавши якогось друга, який тіпа стоїть десь там попереду, прибираємся до ряду 10. По дорозі прикалуємся, "еееекаєм", і волаєм " We are living in Мироооонівка, Мирооонівка ist wunderbar!!!"...
На сцені висить банер комбікрайстів, шо особо не радує, бо це значить шо рамів доведеться чекати ше як мінімум півтори години. Десь о 19.30 комбікорм наретші ,виходить на сцену і починає жечь. Колись давно я намагалась їх послухать, і тоді враження були не особі. але на концерті чуваки мочать шо мама не горюй. особливо другий драммер, який грав на барабанах тіпа там-тамів , час від часу вистрибуючи поверх них і лупивши шо є дурі по тарілках. Чувак явно був нефігово навалений, і було враження шо він от-от впаде вирубиться. відлабавши десь 6 пісень, чуваки валять зі сцени і починається розбір їх інструментів і підготовка сцени до воступу Рамштайн.
А зал тим часом натрамбовується, але шото дуже повільними темпами. Як виявилось пізніше, у людей були реальні проблеми з потраплянням всередину через нескінченну чергу. ті, хто прийшов близько 19.00, взагалі ледве не спізнились на рамів.
Пару слів про публіку. Такого зборища унікально несхожих між собою людей я не бачила ше ніде. . Від пару тьоток а-ля вчителька Мар"я Іванівна і троєщинських потсанів в кепках і обібасівських костюмах до різнотипових Валєр. Був чувак і у фраці з метеликом, був і ше один персонаж, одягнений в маску, неначе приперся на концерт Сліпнот. пізніше ми охрестили його Джейсоном. ну і діти по 5 років, і дяді-бізнесмени , то вже не новинка. Пару чуваків стояли в теплих пуховика і в шубах, шо в принципі дивно, бо на концертах і так буває жарко, а тим більше на такому. Особисто в мене під кінець майка була наскрізь мокра. Приблизно о 20.50 -55 наретші тухне світло і роздається вступ до Rammlied. Нестандартність починається з самого виходу музикантів на сцену, які проломували собі дорогу сокирою або прострілювали, а Тіль взагалі вирізав собі вихід болгаркою, іскри від якої роздіталися на всі боки. Виваливши ногою свіжовирізану дірку, Корзинопліт з"явився в кстюмі м"ясника, з червоним пір"ям навкруг шиї, чорної сіточкою на голові і з лампочкою в роті. Нічо особливого, але виглядало ефектно айайай. Зал затихає, готуючись приймати гостей, а потім на контрольному " RAMM!!!! STEIN!!!" починається пекло.
Як виявилось, новий альбом народ знає таки дуже добре, бо нормально підтримував кожну пісню звідти. Після розминки публіка починає біснуватися під хіт Waidmanns Heil, коли зі стелі посипались червоні іскри і запалили підлогу , і почалися перші сильні спалахи пламені. Сцена горіла попереду, вогонь височів позаду музикантів, і здавалося що ти знаходишся на якомусь пекельному спектаклі,актори в якому більш ніж професіонали. Чого лише варта чітка міміка Тіля, яка дозволяє йому з легкістю керувати натовпом. І тобі й нібито хочеться відриватсь під потужні гучні ритми, але в той же час ти не можеш відвести очей і відірватись хоч на секунду від того, шо виробляють Рами, і мимоволі затамовуєш подих в очікуванні чергової видумки цих чортів.
Зал тотально слюнокапив, спостерігаючи за тим, шо відбувалось на сцені. Так як у гітаристів і барабанщика фактично увесь час зайняті руки, то головні ролі по розважанню публіки брали на себе Тілль і Флаке. Фактично увесь вільний час від співу/гри на клавішних чуваки щось вимочували. Флаке видавав час від часу такі перформанси, шо чапкіс відпочиває. Особливо проперло з його а-ля гопака, + якшо взяти до уваги його костюм, зі шкіряними лакованими трусами і порізаними ботфордами довжиною по самі яйця, то це виглядало так по-довбойобськи, шо залишилось ше токо фірмове жонькине «еееееее» закричать.
Взагалі, у пацанів все настільки чітко і злагоджено, шо стає зрозуміло, шо вони викладаються на повну і витрачають дофіга часу на підготовку до своїх концертів, аби тільки фени залишились задоволеними. Цікаво, як у них зароджуються нові ідеї для їх шоу, видумуються нові трюки і спцефекти, і шо вони відчувають, вперше пробуючи втілити ту чи іншу ідею в життя, адже варто тільки раз оступитись не туди - і все, аля-улю. Згадавши, скільки всього вони вже навитворяли, залишається лише дивуватись їхній винахідливості і лише здогадуватись, шо ж вони підготували для нас цього разу.
Людей було тисяч 10, фактично вся площадка МВЦ була заповнена, пустували лише трибуни. Але хто захоче купувати місця, що знаходяться в жопі, по 2500 грн, та й хто зможе сидячи спостерігати за таким?!!! Хто пам»ятає давку преред входом на концерт Хеловіна – то фігня в порівнянні з тим шо творилось тут. Зал носився вправо-вліво, іноді навіть неможливо було поворушити хоч ногою, так шо доводилось за когось чіплятись шоб не впасти. Пам"ятаєте, років так 5-7 назад в газетах часто можна було прочитати, шо на якомусь-там концерті хтось здох від того шо його задавили/затоптали? Так от тут такий шанс міг випасти за нєфіг. Пару раз помічала, як виводили людей з залу, здебільшого геть блідих баб, яким стало фігово. Але повний ад був тоді, коли в зал пустили лодку з Флаке, пустили прямо нам в руки. Таке сука враження, шо на ті 2/2 метра на пару секунд захотіло влізти пів фанзони. В жопу ту лодку, я просто трохи присіла і закривала голову руками, бо убили б нафіг. Навіть не знаю, кому було страшніше мені чи самому клавішнику і залишається лише дивуватись його відвазі щоразу давати себе на розправу слухачам, адже там стільки охочих урвать шось на пам"ять від кумира, шо готові задавить один одного. Під фас Флакової подорожі хтось кинув йому український прапор, який той зловив і тут же, не роздумуючи, розвернув .
Сцена була в точності такою як у їх останньому кліпі на пісню «Ich du dir weh». Дофіга найрізноманітніших фонарів і величезних вентиляторів (які, по ходу, слугували пацанам спасінням від того вогню, в якому вони перебували чверть концерту), 4 здоровенних круглих прожекторів , які час від часу міняли своє положення. Клавішник був розташованих на біговій доріжці серед 2х синтезаторів, поруч з якими височіли якісь закручені електровежі( яєбу, як їх назвать), короче кажучи, якась футуристична індастріал-фабрика . Говорити багато про звук\світло по-моєму, і не потрібно, і так очевидно, шо все було на вищому рівні. Все відмінно було чути шо далеко від сцени, шо прямо перед нею. Чіткі і розкатисті ритми пронизували тіло наскрізь, а якшо ше й взяти до уваги те, шо творилось на сцені, і реакцію, якою відповідав на то зал, здавалося, ще трохи, і мозок не витримає. Вогонь був настільки сильним, накільки дозволяли простори МВЦ. А щодо його кількості , то майже на кожній пісні щось вибухало, спалахувало, а жар від вибухів так припікав, що іноді доводилось закривати обличчя.
Із послідуючих пісень найбільше запам"ятались старі речі типу жорсткої Keine Lust і чергового Муттерівського хіта Feuer frei!. Під час клавішної партії в кінці пісні Тіль, Ріхард і Пауль одягли маски, з допомогою яких під вигуки " Beng, Beng!!!" пускали вогняні язики пламені довжиною метрів в 5.
Кінцівку наступної, не особливо хітової Wiener blut підготували вражаючу. На сцену опустили голих ляльок-дітей, з очей у яких світились зелені лазери. Під кінець пісні ляльки почали одна за другою вибухати, в такт ударам барабанів, і трупаки їхні сипались на підлогу під ноги музикантам.
Далі слідувала мелодійна Фрюлін ін паріс, типу баладка з останнього альбому. В принципі, річ не для концертів, але зараз я рада, шо почула її вживу, так як емоції били через край, зал спостерігав за тим непорушно, здавалось, боючись зайвий раз поворухнутись чи зробити ковток повітря. Така душевна річ типу Хом світ Хом у Мотлів.
Тим часом я пробираюся до 2 ряду, і мені все видно взагалі чітко і круто, шо ооох як радує ^^. Поряд зі мною якийсь чувак а-ля Пуша пробує постейдждайвить і своєю пряжкою від джинсів виписує якраз мені по обличчю. Але хулє, нічо страшного, ми ж не на балеті. А чуваку шото непощастило зі стейдждайвінгом, бо якимось чином з рук натовпу він потрапив саме до рук охорони. ( до речі, нам прийшла в голову ідея про то, шо треба буде шоб якось Думстер взяв участь в стейдждайвінгу, попередньо напившись того самого молока і дійшовши до такого стану, як у Пуши на Соулфлаї. Там пиздець буде і сцені, і чувакам, на яких обрушиться ця кара небесна).
Слідуючою піснею була повна драйву Ich du dir weh. Флаке почав відверто зайобувать Тілля, за шо той кинув його в чугунну ванну, робивши руками характерні рухи типу мочить бідолаху, а потім , зненацька піднявшись на колоні на пару метрів над нею , щедро полив його потоком іскр з каністри( привіт Пеодору), які, долітаючи вниз, вибухали. З ванни Флаке виліз уже в оновленому, блєздящому костюмі, і повернувся до своїх клавіш, які зустріли його черговим вибухом, після чого роздався вступ до Du Riechst So Gut ... СУКААА, моїй ейфорії не було меж!!!!!! Коли я вперше побачила сет-лист, подумала, йобані очі, таку хітяру - і не гратимуть, ну не доведеться мені почути одну з найулюбленших рамівських пісень. ( до того ж, на попередніх концертах туру 2010 вони її й не виконували). А тут - нажданчик , так нежданчик!!! Зал розірвало нафіг,здавалося, взбісилися всі!!! Але ж в сім"ї не без Рауля - позаду мене якимось чином опинилось 2-є телят і почали нахабно заважати мені, то намагаючись наступити на ноги, то пиздівши шось типу : "Девушка, аккуратней!!!" Я би тобі, сука, вставила б в око зелену лампочку, підвісила і підірвала б, як тих дітей. Якого ти хера прешся під сцену, якшо знаєш, шо там буде, тмм більше якшо це Рамштайн?! напевне, переплутали концерт і думали, шо йдуть на Укупніка?! Але повернемось до приємного. На послідуючій Benzin на сцену була викочена бензоколонка і Тіль виконав уже відомий трюк з підпалюванням надокучливого псевдофаната. хоч вони і робили таке вже 100500 раз, і їм воно вже приїлось, але особисто на мене справило враження типу "ВАУ!!!", можливо й тому, шо бачу таке вперше. Ну а далі чуваки завалили хітяру з мого улюбленого Муттера - Links 2,3,4, і зал взревів від захвату, піймавши такт такої до болю знайомої і давно улюбленої композиції. Не сказала б, шо у нас сильно марширували, але стрибала в такт ударам ледь не вся фанка. Температура доходила градусів 40, вода просто лилась, а народ верещав текст , що є сили. А коли дійшла черга Ду хасту, який знає чи не кожна людина у всьому світі, то зал фактично виконав за Тіля роль вокаліста. Слава богу, з часу написання пісні всі змогли вивчити той складний текст, хоча для особливо впертих флаєра з ним роздавали перед концертом, про всяк випадок. Але повний розрив чекав нас на наступній пісні з останнього альбому - Пуссі, яка завдякм своєму скандальному відео стала вже фактично такою ж відомою і хітовою, як і Ду хаст. Пацани і тут придумали, як проявити себе. Тіль виїхав на сцену на байді типу бетономішалки, яка викликала недвозначні асоціації, і під час останніх приспівів на на розгарячілий несамовитий натовп полилася густа піна, після якої нас щедро обсипали червоно-жовтими папірцями, які обліпили все шо можна, так шо деякий час не оточуючих не видно було обличчя. Круче всіх, походу, було дядям в дублянках. Залишивши зал в повному екстазі, група ненадовго дала нам перепочити перед виходом на біс.
Не змусивши довго на себе чекати, група повертається із-за куліс і тут же видає нам задушевну і всіма улюблену Zonne. Дехто дістає запальнички, пару рядів починає розхитуватись, можна навіть було бачити, як дехто всплакнув, чи то від розчулення, чи то він того, шо скоро кінець.
Останньою звучала написана Ріхардом Engel, яка з легкістю впізнається по першому ж свисту. Тіль з"явився до нас з алюмінієвими крилами за спиною, які то складались, то знову велично розгортались, і з яких час від часу бив вогонь, ну а до кінця пісні вони й зовсім загорілись. Народ уже дивився на німців, як на явлення Христа народу, а шквал від вражень і емоцій просто зашкалював. Цього було цілком вдосталь, слава богу, ми це побачили і пережили. Тому під наші голосні вигуки "Данке шон!!!" група попрощалась з нами, подякувала і покинула сцену. І хоч народ знав, шо це кінець, проте багато хто не спішив покидати свої місця, дехто просто стояв на місці з розгубленими очима - таке враження, шо чуваки намагались ввімкнути мозок і нарешті усвідомити, шо щойно з ними відбулось.
Не сказала б, шо Тіль дофіга спілкувався з публікою,обмовившись лише парою фраз типу "Ми вас любим" і "Щиро дякую, спасибо большое, Данке шон!!!", чого нам впринципі було цілком достатньо, адже і без слів відчувався настільки тісний зв"язок з народом з самої першої пісні і до кінця концерту, настільки група віддавалась нам, а ми їй, шо декого, в тому числі й мене, не може попустити досі. Не було ніяких ляпів, типу з незапалившимся намордником чи облому з политтям залу піною, як це трапилося в Росії.
Народ, я наче немало бачила концертів, і дофіга ще побачу, і я не знаю які там спецефекти понавигадують в майбутньому для проведення яскравих шоу, але впевнено можу сказати забігаючи наперед, шо цей концерт був і буде одним з кращих.
© Blame
RAMMSTEIN, 9 марта 2010 года в Киеве (зал МВЦ)!
16.11.2009, 22:12
